Поиск

Повідомлення

П'ятниця, 31 липня 2020 10:58

Той, хто стояв на вершині: до 175-річчя від дня народження Івана Карпенка-Карого

Ейфорія, спричинена річницею перейменування міста на Кропивницький, затьмарила ім’я людини, постаті, особистості, яка для створення й розвитку українського професійного театру зробила не менше, а може, навіть, більше, ніж Марко Лукич. Це Іван Карпенко-Карий. Згадують його, на жаль,  раз на рік – під час проведення «Вересневих самоцвітів» - театрального фестивалю, локацією для якого обрали історичну садибу у селі Миколаївка, що поруч із обласним центром. Тим часом українське культурне суспільство підійшло до визначної дати: цьогоріч виповнюється 175 років від дня народження видатного драматурга Івана Карпенка-Карого.

Що ми знаємо про Карпенка-Карого? Що він з Тобілевичів. Що з ним пов'язаний Хутір Надія. Що театром були захоплені брати і сестри. А далі? А більше? Запитайте друзів, знайомих, людей на вулицях: який зв'язок між Кропивницьким і Карпенком-Карим? Відповіді вас здивують, декого вразять, а когось образять. Отже, аби бути обізнаними та почуватися впевнено в питаннях театральної історії нашого краю, давайте зафарбовувати білі плями нашої історичної пам’яті. Джерел про життя та творчість нашого земляка – безліч. Оберемо найцікавіше, найважливіше.  

Отже, Іван Карпович Карпенко-Карий. Прізвище – псевдонім, насправді він Тобілевич. Псевдонім вигадав з двох складових: Карпенко – від імені батька Карпа, та Карий – від імені улюбленого персонажа, Гната Карого – героя п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля». Але це сталося пізніше. До цього була й вела до театру мама…

Народився Іван Тобілевич у селі Арсенівка (нині  Веселівка Новомиргородського району). Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, – колишня кріпачка, була  з козацького роду. Працюючи у панів Золотницьких, вона всюди подорожувала з ними і мала можливість відвідувати театральні вистави, які в ті часи ставили у різних містах України трупи Молотковського та Жураховського. Євдокія Зіновіївна знала напам’ять всю п’єсу «Наталка-Полтавка», вміла цікаво розповідати окремі ролі та відображати різних дійових осіб.  А ще дуже гарно співала, знала безліч пісень, прищеплювала дітям любов до творчості, до краси.  Саме вона зародила  у своїх дітях цікавість до театру.

Є (були) такі люди за фахом – «карпенкознавці». Критики їх відносять до «минулої епохи». Невже сьогодні ніхто не цікавиться життям, доробками, значенням нашого Тобілевича для розвитку українського театру? Навіть не Тобілевича, а Тобілевичів!  Ось що пишуть «карпенкознавці»: «Важко знайти ще одну таку родину, щоб такою ж мірою прислужилася розвиткові українського театру, як це зробила родина Тобілевичів. Із шести дітей четверо стали справжніми зірками української сцени, її корифеями.

Іван став Карпенком-Карим, Микола став відомим світові під прізвищем Садовський (дівоче прізвище їхньої матері, Євдокії Зіновіївни Садовської), Панас називався Саксаганським (від назви річки Саксагань, що протікала в рідних місцях Тобілевичів). Крім того, до славетної родини Тобілевичів належали й інші видатні театральні діячі: акторки Марія Садовська-Барілотті, що доводилася сестрою братам Тобілевичам, Софія Дітковська-Тобілевич – друга  дружина Івана Карпенка-Карого, Марія Заньковецька, дружина Миколи Садовського, Лідія Квітка, що була першою дружиною Панаса Саксаганського».

Щодо Хутору Надія. Іван Карпович  одружився з Надією Тарковською (внучатами племінниками якій доводяться відомі російські митці - поет Арсеній Тарковський та його син, кінорежисер Андрій Тарковський), з якою прожив щасливе, проте недовге подружнє життя. Надія померла. Садибу, що заклав на землях, які дружина отримала у спадок, він назвав на її честь - Хутір Надія…

Карпенко-Карий (Тобілевич) з відзнакою закінчив Бобринецьке повітове училище, працював писарем в канцелярії поліційного пристава Малої Виски, згодом канцелярським служителем та писарем в міській ратуші  Бобринця, потім писарем Бобринецького повітового суду. Згодом почав служити в повітовому та міському поліцейському управлінні. Потім був зв’язок з українськими революційними діячами, за що Тобілевича звільнили зі служби і відправили під нагляд поліції у Новочеркаськ. На засланні Іван Карпович спочатку працював ковалем, а згодом відкрив власну палітурну майстерню. Там він познайомився з актрисою Софією Дітковською, яка стала його другою дружиною. 

Але - про театр. Коли в Бобринці утворився аматорський драматичний гурток, Іван став одним з найактивніших його учасників. Захоплення сценою було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку-Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного негритянського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі...

Після переводу в Єлисаветград Тобілевич захопився культурно-громадською діяльністю: став одним з ініціаторів створення Товариства для поширення ремесел і грамотності, а згодом і так званої ремісничо-грамотної школи, в якій безкоштовно навчалися діти бідняків. Брав участь і в роботі аматорського гуртка, збори від вистав якого йшли на допомогу бідним учням. Згодом гурток аматорів стає популярним у місті. 

Далі – більше. 1896-го року вистави трупи братів Тобілевичів мали великий успіх.  Карпенко-Карий і Саксаганський закликали акторів об'єднатися в одному товаристві. Саме їхня трупа й стала тим творчим осередком, у якому пізніше зійшлися корифеї українського театру. Туди увійшов і Кропивницький, з яким Тобілевич познайомився під час риболовлі. То був час найбільшого розквіту творчості драматурга: майже щороку він писав нову п'єсу, виношував задуми таких мистецьких шедеврів, як «Хазяїн», «Суєта», «Сава Чалий», що міцно ввійшли до репертуару українського реалістичного театру.

В 1900 році  Іван Карпенко-Карий написав комедію «Хазяїн». Передова літературна критика оцінила твір як одне з найвидатніших явищ в українській драматургії другої половини XIX століття.  Франко вважав, що автор змалював «грандіозну по своїм замислі і по майже бездоганнім обробленні картину великого промисловця і глитая з селян», відзначив велику мистецьку цінність комедії, пророкував їй сценічну довговічність.

Того ж року сталася визначна подія: Кропивницький, Карпенко-Карий, Садовський,  Саксаганський, Заньковецька та інші об'єдналися в одній трупі, що дістала назву «Трупа Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського за участю Заньковецької»…

І ще цитата Івана Франка про внесок Карпенка-Карого в українську класичну драматургію: «наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».

Ми час від часу використовуємо слово «корифей». А чи знаєте, що воно означає? В перекладі з грецької – «провідний», «керівний». У початковому значенні - «той, хто стоїть на вершині». Українська театральна вершина – за Тобілевичем, за Карпенком-Карим, однозначно.

Прочитано: 386 разів

You have no rights to post comments

Авторизація через соц.мережі

Місто очима Андрія Ліпатова

Погода

Clear

-7°C

Кіровоград

Clear

Humidity: 90%

Wind: 14.48 km/h

  • 04 Jan 2019

    Mostly Cloudy -4°C -9°C

  • 05 Jan 2019

    Cloudy -2°C -6°C