Поиск

Неділя, 10 січня 2021 10:09

Сумнівна першість «першого українського театру»

  Нав’язуючи Кіровограду нову назву  - Кропивницький, - ініціатори перейменування на честь Марка Лукича в якості залізного аргументу наводили факт, що в Єлисаветграді в 1882 році Кропивницький створив перший професійний український театр, який ще називають театром корифеїв. Мовляв, саме з Єлисаветграду почалася історія українського театру. Якщо так – чому б не повернути місту історичну назву? Адже саме тут народився театр. А якщо факт першості притягнутий за вуха? Зануримося в історичні документи. 

«Стартом» українського професійного театру вважають осінь 1882 року. Незаперечним є факт, що 27 жовтня 1882 року в Єлисаветградському театрі  відбулася перша вистава українського театру з тріумфальної постановки «Наталка Полтавка». Так, саме в нашому місті було створено  українську професійну трупу, до якої, зокрема, увійшли брати та сестра Тобілевичі, що діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті). Пізніше до них приєдналися видатна українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та інші. Й саме вони створили класичний репертуар українського театру. Та чи все було вперше?

Що стосується Кропивницького, то в нього до створення єлисаветградської трупи було ще три. Перша українська трупа була створена влітку 1874-го у Харкові. З цим колективом Марко Лукич  навіть здійснив поїздку до Петербурга. Тривали гастролі понад три місяці і користувались успіхом у  публіки. Але не вистачало майстерності акторів, аби конкурувати з професійними театрами. Трупу розпустили.

Друга спроба – весна 1876-го. В тодішньому Катеринославі (тепер – Дніпро) разом із антрепренером Ізотовим Кропивницький організував трупу з акторів, які чи не всі володіли українською мовою, а до репертуару включили чимало національних п’єс. Цей колектив мав ставити  й російські спектаклі, але наголос організатори хотіли зробити все-таки на українських. Проте їм завадив Емський указ, за яким взагалі заборонялися на професійній сцені українські вистави.

Кінець 1881-го – початок 1882-го. В Кременчуці Кропивницький працював режисером і актором у російській трупі Григорія Ашкаренка. До роботи в цій трупі Кропивницький залучив також М.Садовського, одного з братів Тобілевичів. Для того, щоб покращити  касові збори, антрепренер театральної трупи  звернувся до царської влади за дозволом грати не лише російські, а й малоросійські п’єси. Неочікувано надійшов дозвіл – від самого міністра внутрішніх справ імперії. Театральній трупі Ашкаренка, першій в Україні, після сумнозвісного Емського указу 1876 року дозволили робити вистави малоросійською мовою. 

Перші вистави українською були зіграні в Кременчуці в листопаді 1881 року й викликали ажіотаж у глядачів. Причому ключову роль у постановці цих вистав відіграв М.Кропивницький, виступивши одночасно режисером і провідним актором. Наступного місяця трупа Г.Ашкаренка за участі М.Кропивницького та М.Садовського відіграла з успіхом шість вистав українською мовою в Харкові. В своєму біографічному нарисі М.Кропивницький перші малоросійські вистави, зіграні в Кременчуці в листопаді 1881 року, назвав новою ерою українського театру. Наприкінці ХІХ століття Г.Ашкаренко саме свою театральну трупу зразка кінця 1881 року стане називати  першою українською театральною трупою.

Цьому не заперечував й сам Кропивницький. В 1908 році у своєму нарисі «Спогади про Бобринець і бобринчан» він стверджував, що власну українську трупу він сформував наприкінці 1881 року в Кременчуці.  

Новостворена театральна трупа у січні 1882 року гастролювала у Києві. Виступи проходили у приміщенні нинішнього театру імені Лесі Українки й мали значний успіх. На фасаді театру й сьогодні є меморіальна дошка із словами «В цьому будинку 10 січня 1882 року під керівництвом великого артиста і драматурга М.Л.Кропивницького відбувся перший виступ українського професійного театру». Чи не це є підтвердженням першості на користь Кременчука? 

В листопаді 1881 року були оприлюднені зміни, внесені царем до Емського указу, які дозволили грати театральні вистави малоросійською мовою всім театральним трупам в Україні.  Але при цьому царський циркуляр заборонив створення суто малоросійського театру й малоросійських театральних труп. Надавалося право виставляти малоросійські п’єси з дозволу губернаторів лише російським трупам. Так що всі театральні трупи в Україні офіційно залишалися російськими. Причому виставі малоросійською мовою обов’язково повинна була передувати вистава російською. Влада жорстко контролювала це правило. Так що  і театральній трупі, яка була сформована у Єлисаветграді, так само, як до цього в Кременчуці, довелося грати  також і російські вистави.

На початку осені 1882 року Кропивницький і Садовський, перебуваючи в Єлисаветграді, вирішили зібрати нову театральну трупу, й вона була зібрана.  Активну роль в цьому відіграв М.Садовський. Саме він запропонував і запросив до складу трупи М.Заньковецьку. В основному трупа складалася не з професійних акторів, а з аматорів, вік більшості яких складав 19-25 років.  Трупа не була стаціонарною, не мала ніякого відношення до Єлисаветградського театру. Після трьох дебютних українських вистав у жовтні-листопаді 1882 року, що відбулися у міському театрі, трупа під орудую М.Кропивницького залишила Єлисаветград, відправившись на гастролі. До речі, в своєму  автобіографічному нарисі Кропивницький жодним чином не згадав про створення восени 1882 року в Єлисаветграді театральної трупи, тим більше не дав оцінки цій події в історії українського театру.

Отже, можна зробити висновок, що Єлисаветград став місцем, де Кропивницький сформував свою чергову проукраїнську напіваматорську театральну трупу, що стало не початком, а лише продовженням становлення українського театру. 

Й дещо про корифеїв. Корифеями прийнято називати провідних, видатних діячів певної ниви діяльності. В 1882 році не могла бути зібрана трупа, яка складалася з зірок. Кропивницького на той час можна було вважати хіба що  корифеєм російської сцени, Садовський менше року відпрацював професійним актором, а Заньковецька лише дебютувала на сцені. Лише у  1901 році шістьох провідних представників українського театру, які представляли різні театральні колективи і трупи, було названо корифеями української сцени.

Таким чином й «корифеї», й «колиска театрального мистецтва» в питанні перейменування міста на честь Кропивницького виглядають штучними, надуманими аргументами. 

І наостанок. Наберіть у пошуковику словосполучення «перший український професійний театр». Ви побачите результат: Театр Української Бесіди у Львові (1864-1924)… 

 

Прочитано: 1383 разів

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі

Авторизація через соц.мережі

Місто очима Андрія Ліпатова